Колись на межі Степу і Лісостепу на десятках тисяч гектарів стояли дрімучі природні ліси. З часом їх у значній мірі вирубали і потравили. Чимало деревини з Чорного лісу йшло на будівництво південного флоту, за яке взялася Росія з виходом до Азовського і Чорного морів. Адже цей ліс був найближчим до південних портів. .До того ж, його зручно було сплавляти по Інгулу та Дніпру. Пізніше сюди ринули спритні ділки з європейських країн, які добре знали ціну чорноліським дубам і грабам. Високої якості сировина за безцінь вивозилась на світові ринки. Лі­сові площі у багато разів зменшились.

Чорний ліс вперше описав у 1858 році Арсеній Іващенков. У його описі знаходимо і характеристику насаджень, і огляд економічних умов масиву, і відомості про корисні копалини, а також навколишні села, їх населення, побут і добробут.

У 1861 році в селі Водяному було засновано Чорноліське лісництво. Роком пізніше були засновані Чутянське і Дмитрівське лісництва. Відомості про устрій Нерубаївської дачі (Олександрівське і Червононерубаївське лісництва) в ранній період не збереглися.

Штучне лісорозведення в Чорному лісі ведеться з кінця сорокових років минулого століття. В 1848 році лісничий Шронич заклав у Чорноліській дачі посадку дуба, ясеня і береста на площах, де раніше не було лісу-Ці культури збереглися до нинішнього часу: у першому яру­сі —дуб і ясен, у другому — клен польовий і клен гостролис­тий. А от берест випав сповна. Клени розвелися в насаджен­нях природним способом. Посадки в хорошому стані.

Тут є всі звірі, які водяться на Кіровоградщині, та ще й такі, яких не зустрінеш в інших лісах,— скажімо, уссурійські єнотовидні собаки. Найбільше-зайців, диких кабанів, косуль і лисиць. Є лосі, плямисті олені,. борсуки, куниці, два види козулі — європейська і сибірська (сибірську завіз ще герой громадянської війни 1812 року ге­нерал М. М. Раєвський).

 Але є у Чорноліссі й інший, тривожний «реєстр». Адже в умовах швидкого розвитку промисловості, сільського госпо­дарства, капітального будівництва деякі види тварин поступо­во зникають, інші перебувають на грані зникнення. Ще 200 років тому в Чорному лісі водився бурий ведмідь, а в кінці минулого століття цінний хутровий звірок — хохуля, яка се­лилася тут на водоймах. Тепер обох звірів лише згадують. .Досить рідкісним став у Чорному лісі вже згаданий єнотовид-:ний собака, який раніше селився у балках біля водойм, ховаючись у борсукових і лисячих норах, у чагарниках і очеретах. Рідкісними стали і борсуки, куниця, а також орли, соколи, червоний коршун, мишоїд, змієїд, яструб-тювік та інші хижаки. Із зменшенням кількості перестійних лісів змен­шилася кількість сов.

У скількох дитячих книгах з любов’ю пишеться про сороку-білобоку! А чи побачать її наші внуки? Сорока гніздиться у чагарникових заростях, економічно не вигідних з точки ведення лісового господарства, їх вирубують, позбавляючи птахів місця гніздування.

Який же вихід? Як поліпшити охорону звірів і птахів? Вчені вважають, що найкращий шлях—-організація заповід-:ників і заказників. І це підтверджує практика діяльності .заказника «Чорноліський», створення якого сприяло збережен­ню і примноженню тваринного світу.

Темний бік Чорного озера

Біля озера людям часто буває якось не по собі – розповідають місцеві. Чіпляється блуд, і людина може отямитись вже у воді. На одному з берегів, просто посеред лісу знаходиться колишня державна дача. Дехто з гостей, які час від часу відпочивають на тій дачі, розповідає, що вночі біля озера маряться русалки…

Берестувате, як і більшість туристичних пам`яток, має свої легенди. Про те, як навічно затонула тут карета хана Гірея. Виготовлена із чистого золота, вкрита діамантами і сапфірами, вона, мабуть, навічно залишилась лежати у глибинах. І про Махна, який заховав тут награбовані скарби. А ще про невільників, яких татари переводили через цей ліс. Тих, хто зовсім вибився із сил і не міг далі йти, топили в Чорному озері. Кажуть, їхні стогони і досі долинають до берегів…

Та найжахливіша історія, з тих, які розповідають, трапилась тут всередині 70-х років. Велика компанія молодих дівчат і хлопців якось приїхала до озера. Це були сміливці, що забавлялись ворожінням та викликанням духів. Підлітки мали із собою старовинні книжки про магію. Як саме провели вони ту ніч біля озера невідомо. Та згодом, коли люди почали їх шукати – на місці знайшли ті старі книжки і мертві тіла всіх, хто приїхав до озера. Причини смерті міліція так і не змогла встановити.

У давнину на цій території був степ, який населяли люди. Про це свідчать розкопки знайдених курганів доби бронзи (ІІІ-ІІ ст. до н.е.), земляних валів й городищ праслов’янських племен Чорноліської культури. Та з часом степ поглинуть густезний ліс і великі болота. Крони високих дерев сплетуться у суцільний шатер, що не пропускатиме сонця. А буйна густа рослинність зробить ліс закритим для людей, чим збереже його первозданність.

Озеро Берестувате знаходиться на території урочища Чорний ліс, що займає частину земель Знам’янського та Олександрійського районів Кіровоградської області – всього 7,4 тис. га. Це межиріччя двох правих приток Дніпра – Інгульця та Тясмина.

Особливим тут є сфагнове болото (від назви моху – сфагнум), яке знаходиться на дні балки Чорноліски. Цікаве тим, що ростуть тут рослини, які не зустрічаються у центральних областях України, а характерні для Полісся, чи навіть Кавказу.

Озеро Берестувате, що розкинулось на площу близько 16 га, насправді більше схоже на болото. Офіційно це гідрологічна пам’ятка природи — «Болото Чорний ліс».

Майже вся поверхня води озера покрита сплавиною (зелені «острівки» із різних видів рослин). Доказом того, що озеро реліктового походження є особливі види болотних рослин (наприклад, грушанка круглолиста, вахта трилиста). Довкола озера ростуть ліси з дубами та грабами.

В урочищі Чорний ліс зустрічається багато рідкісних представників флори і фауни, також занесені до Червоної книги види. А от в самому озері живе тільки один вид риби – земляний карась. Цей унікальний вид риб живе тільки в Чорному озері у Кіровоградській області. Вода тут не замерзає навіть узимку. А її рівень постійно однаковий.

Цікаво, що у товщі озерної води накопичується газ метан, який має властивість вибухати. (Звідси, ймовірно, й дивні звуки, які інколи чують люди).

Озеро Берестувате – один із найзагадковіших куточків природи України. І найбільша загадка полягає у тому, що ніхто досі не може виміряти глибини цього озера, хоч спроб було багато. Працівники місцевого держлісгоспу розповідають, як якось, взявши дві мотузки по 250 метрів, спробували опустити їх на дно. «Пристрій» зупинився, ймовірно вдарившись у дно, вже коли була розмотана котушка другої мотузки майже до кінця. Науковці кажуть, що Берестувате ймовірно має подвійне, а то й потрійне дно. Перше з них утворюють опале листя та рослини.

Як утворилось озеро Берестувате? Вчені розповідають, що час його «народження» – льодяниковий та постльодовиковий періоди, коли тала вода почала накопичуватись у заглибинах рельєфу.

Ще одним феноменом Чорного озера є так звані плаваючі острови. Окремі ділянки суші, які постійно «мігрують» поверхнею. Тож стоячи, здавалося б, на березі, можна несподівано опинитись посеред озера. На таких острівках, де ростуть трави і дерева, квітнуть рідкісні орхідеї, а дзеркало озера прикрашають водяні лілії.

Крижана вода, яка не прогрівається навіть влітку, й багато охочих до людської крові п’явок, відбивають бажання купатись у Берестуватому. Та й глибина біля берегів – близько 2 метрів.