Актівський каньйон (Середня складність)
День 1 (7 км)
Починаємо маршрут із не величкого населеного пункту – Трикрати, колоритне селище із дуже цікавою історією. Одним і головних об’єктів є родове помістя козацького роду Скаржинських та колишній маєток графа Віктора Скаржинського — відомого ботаника. Знаходиться на території школи чи дитячого садочку, вхід вільний, але в середину самого будинку потрапити не вдалося, сам будинок виглядає старовинно, вкритий сучасною кришею.
Від будинку рухаємося в сторону Трикратського лісу, йти до нього хвилин п’ять, на вході побачили будинок лісника, з картою лісу на стіні, шлагбаум і вивіску з платним входом. Нікого не знайшовши, вирішили йти далі, серед дерев відразу відчувається прохолода та чисте свіже повітря. Йдемо по маркованій стежці влиб лісу, і переще що зустрічається на шляху – це маленьке озерце поверх якого протягується дерев’яний місток, на цьому березі знаходиться бесідка з кришою, гарне місце для відпочинку. Тут зустріли рибалку та ще одну групу туристів, які якраз і відпочивали на цьому місці.
На деревах подекуди висять вказівні знаки, які показують дорогу до всіх цікавих місць в цьому урочищі “Лабіринт”. І це дійсно схоже на лабіринт, вирішивши трішки відійти від маршруту, пішли однією з багатьох стежок та трішки заблукали, повернулись назад до місця з позначками, по яким знайшли дорогу до наступного цікавого місця. Це урочище такоє відоме тим що на його території ростуть 100-120 річні дуби, могутні на вид та з дуже великим діаметром стовбура і густою кроною. Наступною зупинкою був ще один місток під яким протікає щось схоже на водоспад, це місце також обладнане всіма атрибутами що потрібні для відпочинку, є навіть урни для сміття. Якщо побродити більше по лісі, можна натрапити на багато різних дивовижних місць, але ми вирішили рухатися далі по річці Арбузинка, яка проходить назкрізь – через увесь ліс. Місцями дуже заболочена, тому деякі ділянки довелося проходити за допомогою імпровізованих переправ, ще біля неї літають просто полчища комарів, можливо слід взяти засоби від них, якщо на довго залишатися в лісі.
Пробравшись через не хожені хащі вибираємось із лісу біля так званої “Василевої пасіки”, по берегах невеликого струмка, серед вікових насаджень та заростей чагарників часто трапляються мальовничі нагромадження скель з унікальною гранітною флорою. На узліссях збереглись залишки цілинного степу. Йдемо по лівому березі цієї балки, доки не натикаємось на дорогу Трикрати – Актово, трішки далі цією дорогою знаходимо закинуті будівлі, звичайно ми не могли пройти повз, та дослідили одну з них. Сонце піднялося уже достатньо високо, почало припікати, наступні 2 кілометри дорогою в сторону Актового виявилися не простими. Як закінчиться лісосмуга біля дороги, перед нами з’явився Арбузинський каньйон, по цю сторону скелі доволі круті, спуститись вниз не можливо. Майже дійшовши до моста, під яким річка Арбузинка впадає в Мертвовод потрібно повернути направо, до скелі “Пуп Землі”, взагалі її буде помітно ще задовго до цього, навіть прапор України який майориться на вершині.
Це великий кулеподібний шмат скелі навколо якого рівнинна ділянка. Це місце користується увагою з боку туристичних агенств, тому тут зустрічається велика кількість туристів, навіть з інших країн. З найвищої точки цієї скелі можна відразу пабачити Арбузинський і Актівський каньони, а також добре проглядується селище Актове. Оцінивши ситуацію та проклавши маршрут спустилися та рушили далі, вирішили не переходити міст а йти цією стороною по важкопрохідним скельним ділянкам. Спочатку нас вела вузька стежинка, але потім вона вирішила повернути не туди, куди нам хотілось, і ми нарешті вийшли на один із високих сторін каньйону. Від побаченої величі скелястих стін перехоплювало подих, висота їх метрів 20 а місцями ще й більше. Із захопленням продовжили маршрут, який пролягає серед великих кам’яних брил ржаво-золотистого кольору які ніби виринають з під землі. Часом доводилось спускатися та вибиратися з ущелин, які зустрічаються доволі часто.
Вони наповнені колючими чагарниками та густою травою, деякі на стільки круті що їх доводилось обходити доволі великим радіусом. Йшовши таким складним маршрутом, де не де по іншу сторону каньйону помічали групи туристів, та й просто відпочиваючих, які купалися в ніби гірській річці. Довго не думаючи вирішили також спуститись та зблизька побачити пороги і освіжитись. Це виявилось не простим завданням, спуск вниз виглядав доволі екстремальним. Не раджу таким займатись, так як далі менше чим через кілометр, є пологий простий спуск до озерця з кам’янистим дном, і такими ж порожками. Спускались дуже обережно, страхуючи один одного та передаючи рюкзаки, діставшись низу пригоди ще не закінчились. Нас зустріли джунглі з очерету та вязке болото під ногами, але бажання відпочити на порогах виявилось сильнішим, і ми таки дістались до них.
Вдовіль відпочивши потрібно було якось вийти на наш запланований маршрут, зрозумівши що тут ні на право ні на ліво довелося підійматися в тому ж місці звідки спускались. Навики скелелазіння явно зайвими тут не були б, нарешті піднявши свої дупи та важкі рюкзаки на гору побачили як сонце уже почало сідати. Звірилися з картою, по ній побачили що відстали від графіку, почали шукати місце ночівлі. Відразу після озерця з порогами крутий підйом на гору, звідки побачили найгарніше місце цього каньону, до якого мали б дійти цього дня. Це вертикальні стіни між якими зигзагоподібно протікає річка, а також пляж. Оглянувши небо, не знайшли небезпечних грозових хмар та вирішили розбити табір на найвищій точці цього місця, вид з якої – неймовірний. Палива для багаття по всій протяжності каньйону майже неможливо знайти, тому доведеться нести із собою. Після заходу сонця відразу відразу вийшов повний місяць, та освітив своїм м’яким світлом всю долину каньону, яка стала виглядати зовсім по іншому, ніби інша планета. Сусідами на цю ніч у нас були декілька таборів туристів в різних місцях, яким ми взаємно подавали сигнали ліхтариками.
День 2 (6 км)
На наступний ранок як завжди намагались безуспішно вийти раніше, щоб не йти в саму спеку, але вийшли о 9 годині коли вже почало припікати. Спустились в низ по крутому кам’янистому склону, далі потрібно було якось перебрались через річку на іншу сторону. Іншого способу як перебратись туди в брід, у нас не було, знайшли наймілкіше місце, приблизно по пояс води та не велика течія, обережно транспортували рюкзаки та сухі речі на руках, обережно пересуваючить так як очерет гострий як лезо ножа. Трішки підсушившись, одяглися та вирушили далі, цей берег більш цивілізований, безліч під’їздів для автівок та стежок поміж скель. Біля цього озерця гарне місце для відпочинку, є столик та інші зручності, але його потрібно заздалегідь замовляти за окрему плату, тому нас звідти швиденько прогнали.
Підіймаючись стежкою що веде з цього місця вгору помітили біля скелястої стіни криницю, вода питна, наповнили всі порожні пляшки що були з собою. Діставшись до вершини цієї сторони каньйону побачили декілька так званих оглядових площадок, з яких відкриваються прекрасні панорами з участю Актівського каньйону. Шукати стежку яка веде до моста через річку Мертвовод нам довго не довелося, вона добре натоптана і йде ніби по гірському хребту. Перепадів висоти майже немає, тому йдеться швидко та за задоволенням, ще й на фоні таких краєвидів. Так пройшовши майже кілометр, на шляху трапляється стрімкий спуск по кругловатим каменям вниз, до ще одного озерця, прямо сюди є підїзд для автомобілів. Далі ще один не великий підйом, трішки скель та починають виднітися людські городи та забори, ці всі перешкоди проходимо майже по під самою річкою, яка тут вже виглядає як звичайна рівнинна. Після цього всього прощаючись з каньоном, виходимо на знайому нам дорогу та рухаємося до Трикратів трішки більше трьох кілометрів.